П'ятниця, 22 березня 2019 06:36

На їхню долю випала війна…

19 лютого 2019 року в Кострижівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів відбувся захід присвячений 30-ій річниці виводу військ з Афганістану «На їхню долю випала війна…», який  підготували учні 8 класу під керівництвом класного керівника Клубніцької Тетяни Степанівни, вчителя історії Щітки Ганни Іванівни та заступника директора з виховної роботи Щітки Світлани Василівни.

Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.

На заході були присутні поважні гості, ветерани афганської війни: Харюк Борис Іванович, Проданюк Павло Ярославович, Бобик Василь Васильович, Вадімов Валентин Олександрович, а також заступник Кострижівського селищного голови Шкільнюк Олексій Іванович та начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Кострижівської селищної ради Токарчук Олена Вікторівна.

Адже саме 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Метою заходу було вшанування пам’яті про тих, хто поліг на афганській землі та знайомство з ветеранами Афганської війни.
Афганська війна … Брудна, неоголошена. Та хіба війни бувають чистими?! Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. Ця війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу.

У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. І в цьому році виповнилося 30 років відтоді, як останній підрозділ 40-ої армії обмеженого контингенту радянських військ був виведений з Афганістану.

Ми маємо знати , що серед нас живуть люди, які в 18, 19, 20 років стали свідками та учасниками тих воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. Почесне звання воїна-афганця отримали наші кострижівчани: Пишко Дмитро Петрович, Харюк Борис Іванович, Юзефович Петро Петрович, Проданюк Павло Ярославович, Майстрюк Іван Степанович, Бобик Василь Васильович, Вадімов Валентин Олександрович, Сімчук Віктор Іванович, Мурга Леонід Володимирович, Галяревич Микола Іванович, який трагічно загинув 2004 року.

На виховній годині також вшанували пам'ять семи воїнів-афганців нашого Заставнівського району, які загинули під час війни і повернулися додому в цинкових домовинах: Лучика Степана – жителя с.Звенячин, загинув в Афганістані 25 січня 1983 року; Іванчака Олександра – з с.Погорилівка, загинув 19 жовтня 1983р.; Довбні Михайла – з с.Василів, загинув 19 квітня 1984 р.; Бабича Тараса – з с.Василів, загинув 11 листопада 1986р.; Петрюка Володимира – з с.Ржавинці , загинув 24 серпня 1986р.; Мороза Степана – з с.Хрещатик, загинув 4 серпня 1988р.; Оліовського Ростислава – з с. Шубранець, загинув 3серпня 1988р.

Правда про Афганську війну…Вона різна. Нерідко болюча і гірка, і відчули ми мить тієї війни, коли з уст самих ветеранів почули про ті страшні дні і ночі, які їм прийшлося пережити. Адже нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, „наводили лад” у тій країні „вогнем і мечем”.

Вчитель історії Щітка Ганна Іванівна пов’язала тему афганської війни із подіями сьогодення.

До виступу також запрошувався заступник Кострижівського селищного голови Шкільнюк Олексій Іванович, який згадав, що та страшна війна вплинула не тільки на учасників бойових дій, а й на суспільство загалом. І підтвердженням цього є те, що першою піснею, яку він виконував на гітарі була пісня не про кохання, а про Афганістан. Побажав воїнам-афганцям щастя, здоров’я і мирного неба над головою.

В кінці заходу пролунала пісня-заклик «Нам потрібне мирне небо» у виконанні шкільного ансамблю «Гармонія» під керівництвом вчителя музики Грумези Наталії Ярославівни.
Всі учні, гості, воїни-афганці були щиро вдячні класному керівнику 8 класу Клубніцькій Тетяні Степанівні, її учням та заступнику директора з виховної роботи Щітці Світлані Василівні за організацію та проведення тематичного масового заходу.

Тож давайте будемо пам’ятати воїнів-афганців, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі у спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
І слів чужих важке каміння…
Мені не треба співчуття.
Мені потрібне розуміння.
Так, ми повинні розуміти їх.

Учні 8 класу побажали гостям і всім присутнім в залі здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди у великому домі, який називається - Україна!

<